Блог Адріана Михальчишина. Ці давні ліві вінгери. 11 номер. Їм пам’ятники не ставлять…
Давно казали, що в футбольних командах є двоє специфічних гравців – воротар та лівий крайній. Їхня доля відрізняється від буйного життя правих вінгерів, але й у них бувають трагічні долі — по-своєму.
За старою англійською схемою гри 1–3–2–5 серед п’яти нападників був лівий інсайд — той, що був ближче до центрального нападника з номером 9. Інсайд мав номер 10. А лівий аутсайд (зовнішній) — це і був вінгер, 11-й номер.
Сьогодні у футболі настав час уніфікації, і ми не можемо назвати класичними вінгерами видатних гравців, які грають переважно зліва чи під 11-м номером на футболці — Мбаппе, Вінісіуса, Неймара чи Рафінью.
Наш Олег Блохін, Робер Пірес, Христо Стоїчков, Павел Недвед, Франк Рібері, Роналдінью, Райан Ґіґґз — усі грали зліва, але не були класичними вінгерами. Швидше, це були ліві інсайди.
У футболі минулого ролі були більш фіксованими, але вінгерів ми згадуємо з великою приємністю. Вони проходили флангом і подавали в центр на видатних центрфорвардів, які забивали головою. Або самі зміщувалися в центр і завдавали вирішальних ударів.
З цього приводу видатний лівий вінгер тбіліського Динамо і збірної СРСР Михайло Месхі жартував: «То не видатний бомбардир Заур Калоєв забиває з моїх флангових подач, а то я так чітко попадаю в його голову, що м’яч, як у більярді, відскакує у ворота!»
Месхі був одним із найвидатніших вінгерів, і його ім’ям навіть назвали фінт, який він сам і придумав. Життя швидкісних вінгерів у ті часи, в епоху жорстких захисників-костоломів, було нелегким.
Уболівальники київського Динамо з усмішкою згадують свого зіркового захисника, що грав і за збірну СРСР. В епоху без VAR і телетрансляцій, коли увага суддів була на іншій половині поля, він підходив до свого лівого вінгера і… плював йому в око! Суддів поблизу — немає, а вінгер після такої «процедури» перебирався на інший фланг! Проходило таке лише вдома — в гостях місцеві вболівальники просто не випустили би того знаменитого захисника з міста.
Старі вінгери мали характерно високі швидкості на бровці. Якщо не вдавався одразу навіс у штрафний, починали фінтити, притиснуті до кутового прапорця. Генієм таких фінтів був легендарний югослав Драган Джаїч, що згодом став президентом свого клубу Црвена Звезда, але й посидів у в’язниці за махінації з продажем футболістів.
Про повільніших вінгерів уболівальники казали, що ті «возять тачку поблизу бігової доріжки».
За спогадами ветеранів, Джаїч міг «крутити» свого захисника п’ять хвилин у кутку, поки не обіграв. Тепер ніхто таких штучок терпіти не буде — ні тренери, ні захисники.
Раніше Црвена Звезда мала іншого легендарного вінгера Бору Костича, який був найкращим бомбардиром в історії клубу.
Сучасні 11-ті номери більше мріють сходити до центру, але тоді їм обов’язково потрібне добре володіння правою ногою. Старі вінгери були більше «одноногими», як казали в ті часи. Сучасні ліві, як сучасні політики — тільки два кроки від центру.
З того, що я сам бачив — як грала збірна ФРН 1972 року, де абсолютно кинджально пролітав лівою бровкою Ервін Кремерс. Крім нього були чемпіон світу Йоган Шефер та Юпп Гайнкес, що став видатним тренером. Німці мали й інших асів лівого краю — Зігфрід Гельд, Ганнес Лер чи Стас Куберскі.
Зазвичай, ліві більш нарвані від правих. Для останніх більш характерний стиль Джаїча - Гаррінча, Шекуларац, Джордж Бест чи Омар Корбатта.
У югославів був нетиповий лівий Івіца Шуряк — височезного зросту, але коли розганявся флангом — не було захисту. Деколи лівим флангом свої найкращі прориви робив універсал мадридського Реала Гарет Бейл.
У нас є два легендарних видатних вінгери — Валерій Лобановський та Віталій Хмельницький. Всі пам’ятають їхні кинджальні проходи флангом і «особливі» кутові Лобановського.
Карпатівці мали також двох великих лівих — Валерія Лихачова та трагічно загиблого Едварда Козинкевича.
Видатний бразилець Маріо Загалло — дворазовий чемпіон світу (1958, 1962) — став ще й тренером чемпіонів світу 1970-го. Хоча приятель Пеле з Сантоса з подібним прізвиськом Пепе був ще кращим лівим вінгером, але травми не дали йому зіграти на Чемпіонатах світу.
Іспанський футбол мав величезну зірку на лівому фланзі мадридського Реала та збірної чемпіонів Європи Франсіско Хентo.
Англійці навпаки не мали вінгерів світового рівня, крім хіба що Тоні Морлі. Легендарний Том Фінні грав лівого і правого вінгера.
Найкращим лівим вінгером Аргентини вважають Енріке Гарсію, якого назвали «поетом лівої ноги». Помер у бідності в 56 років. Ходив від бару до бару, представляючись «Я, Енріке Гарсія, найкращий лівий вінгер в історії. Пригостіть мене філіжанкою кави».
Хоча найкращим був Раймундо Орсі, що грав за Аргентину та Італію, ставши чемпіоном світу 1934 року. Інші видатні аргентинські ліві вінгери — Оскар Мас, Мануель Пелєгріна, Фелікс Лусто.
Найвидатнішим вінгером у Польщі був Роберт Гадоха. У легендарній угорській команді грав неповторний Золтан Чібор. Французи мали теж кількох видатних вінгерів — зокрема, Дідьє Сікс.
Назавжди у пам’яті голландські легендарні ліві вінгери Піт Кейзер і Роб Ренсенбрінк. При такій фланговій парі сам Йоган Кройф більше діяв як лівий інсайд. Хоча його знамените відео з фінтом нагадує фінт Месхі!
Після тих велетнів у голландців був ще Марк Овермарс, якого за швидкість прозвали «французьким експресом» — TGV. Був директором Аякса, але завершив кар’єру сумно — дискваліфікація за надсилання працівницям своїх оголених фото.
А ось інша трагічна історія. Карл Леннарт Скоглунд з легендарної шведської атаки (Гамрін, Нордаль, Лідгольм, Грен) — один із найкращих футболістів Швеції, але й трагічна фігура.
Срібний призер ЧС-1958, бронзовий — 1950-го. Своїм прізвиськом «Накка» завдячує старшому братові, який теж був футболістом й грав за дитячий клуб Накка. За іншими даними це прізвисько пішло від батька, який працював садівником в однойменному районі Стокгольма.
За манеру бігу і світле волосся Скоглунд отримав прізвисько «Качан кукурудзи». Цікаво, що склад шведської збірної в ті роки складався з гравців, обраних технічною комісією та журналістами, а Скоглунд потрапив на «мундіаль», вибраний за другим варіантом складу.
Ще більш дивним було те, що Скоглунд, який став одним із найкращих гравців турніру, грав із високою температурою. Зокрема після матчу з Парагваєм, він кілька днів пролежав з лихоманкою.
Після чемпіонату світу Скоглунда купив італійський Інтер. Разом зі своєю дружиною Нуччією Скоглунд він відкрив ресторан у Мілані. Заклад отримав назву «Bar Nacka».
Під час літніх канікул у Швеції Скоглунд гастролював народними парками, співаючи свої пісні та виконуючи свій знаменитий трюк «Дві корони» – він кидав монету з руки та копав її в кишеню сорочки.
Після повернення до Гаммарбю в 1964 році Скоглунд мав фінансові та соціальні труднощі, що впливало на його виступи на полі. Щоб допомогти йому, менеджер клубу, який також був власником магазину килимів, запропонував йому роботу. Протягом двох місяців наприкінці 1960-х років Скоглунд працював продавцем килимів.
Протягом усього свого життя Скоглунд страждав від тяжкого алкоголізму. В Італії він також почав зловживати таблетками. Покінчив з життям в 45 років покинутий всіми в бідності, як Гарсія...
У 1984 році на честь Скоглунда, поряд з будинком, в якому він народився, було споруджено пам'ятник, який назвали «Корнер Наккі». Кожного 24 грудня, рівно о 12:00, біля нього збираються сотні людей, переважно шанувальники Гаммарбю, щоб вшанувати пам'ять футболіста.
Назва пам'ятника «Корнер Наккі», якою у 2001 році рішенням міської ради було офіційно названо площу, на якій він знаходиться, пов'язана з тим, що після повернення з Італії Скоглунд забив за Гаммарбю свій перший гол прямим ударом з кутового.
Було ще двоє знаменитих лівих вінгерів з прізвищем Гаусман. Аргентинець Рене був чемпіоном світу 1978 року і грав справа та зліва. Тобто під 7 або 11 номером. Він був маленького зросту (165 см) та просто розривав фланги. Помер від алкоголізму.
Англієць Петер Гаусман лівий вінгер лондонськог Челсі, що вигравав Кубок УЄФА. Загинув в автокатастрофі разом з дружиною та друзями у віці 32 років…
Правим вінгерам ставлять пам’ятники за їхні фінти — Корбатта, Гаррінча, Джиммі Джонстон. Лівим не ставлять. Крім Валерія Лобановського та Скоглунда. Майстрам кутових.