Мені б хотілося поговорити з великим Лобановським. Письменники про футбол

Письменники під час Книжкового Арсенала розповіли FootballHub, що знають про футбол і як пережили фінал Ліги чемпіонів у Києві.

Антін Мухарський («Жлобологія», «Сказкі руssкаго міра», «Смерть малороса»)

Я навіть не знаю, що сказати. Я футболом не цікавлюся абсолютно. Я у ньому не розбираюсь.

І якщо я дивлюся якісь матчі, то це матчі типу фіналу Чемпіонату світу чи Європи. Хоча у нас є клуб з яким ми товаришуємо і гравців, якого я знаю особисто. Це клуб Дніпро-1, який утворився завдяки різним подіям у країні і старанням Юрія Берези. Відкрию таємницю. Ми є бійцями полку Дніпро-1 з офіційною пропискою і завжди підтримували українські добровольчі рухи і підтримуємо команду Дніпро-1. Коли вони грали з Динамо у Кубку України я дивився цей матч.

Ліга чемпіонів? Було важко проїхати по місту, бо живемо на Печерську. І коли бульвар Лесі Українки перекритий, то важко. Але я люблю більше спостерігати за вболівальниками, ніж за футболістами. Поведінка вболівальників, їхній зовнішній вигляд, їхні образи, які вони втілюють. Хтось розписаний, хтось вікінг, хтось оголений скінхед. Я дуже люблю фанатську тусовку. Там є справжній чоловічий дух. Бо футболісти інколи гламурні. Не люблю цей гламур. Вони по клубах. Це якесь не чоловіче. Це щось понтове. А я більше люблю безпонтових хлопців, які приїхали з Ліверпуля і ходили в мене попід балконами і співали якихось англійських пісень. І знаєте, мені було приємно, що вони приїхали і ходять о третій ночі, співають пісень. Там їде якась машина, робить їм зауваження. Вони кажуть: «ок, ок». Машина проїжджає, а вони далі продовжують щось співати. От таку футбольну тусовку я люблю більше, ніж сам футбол.

Футбол і книжки – це трохи інше. Вони грають нижньою частиною тіла, а ми граємо верхньою частиною тіла. Хоча вони теж іноді грають головою. Але головою футболісти грають значно менше, ніж ногами. Тому я не виключаю, що дійсно було б цікаво почитати футбольну книжку. Я коли був дитиною, то дивився футбол. Батько був захоплений Марадоною. Постать Марадони, який проходив складну наркотичну залежність, худнув, товщав і взагалі втілював собою весь латино-американський футбол, захоплює. От мені було б цікаво почитати книжку про Марадону.

Мені б дуже хотілося поговорити з нашим великим Валерієм Лобановським. Дізнатися, як він виживав за радянських часів.

Мирослав Лаюк (роман «Баборня», збірки віршів «Осоте!» і «Метрофобія»)

Я не є футбольним фанатом. І в школі я не дуже добре грав у футбол. Можливо, це моя травма така з дитинства, тому я ним не цікавлюся. Я пам’ятаю, як всі мої однокласники у щоденниках малювали, який матч має відбутися у суботу. У мене такого не було. Але я стояв у школі на воротах. Я б не рекомендував мене брати до себе у команду. Я не дуже добре ловив м’ячі.

Ліга чемпіона – це те, що треба пережити десь на краєчку міста, або за межами міста. Його не бачити і уникнути. Єдине місце, де я зіткнувся з Лігою чемпіонів – це Майдан Незалежності. Ми знаємо, що в метро треба випустити людей, коли двері відчиняються. А іноземці цього не знали і бабусі за це сварилися. Але фанатам було дуже весело. Матч не дивився, хоча слідкував за результатом. Знаю, що виграв Реал.

Артем Полежака (Збірки віршів «Стіхи о жизні», «Навісні пісні»)

Футбол і я – це далекі теми. В дитинстві я був дуже товстенький. Десь до третього класу я був такий тюфяк. І мене завжди ставили на ворота. По-перше, я великий і можу закрити. А по-друге, я неповороткий. На полі з мене ніякого толку. А так вважалося, що з мене хоч якийсь толк був. Дуже сумно стояти на воротах. Хотілося побігати і більше користі своїй команді принести. І мені завжди трохи було прикро. Тому, мабуть, в мене з дитинства залишилась мікро-травма пов’язана з футболом.

Фінал Ліги чемпіонів я пропустив. Я в цей час був у Харкові. Але я заздрив киянам і вболівальникам. Тут було весело. Я такі речі люблю.

У великій компанії за пивом я люблю повболівати за якусь команду. Або прийти на стадіон. Я ніколи в житті не ходив, а тут не так давно почав. Можливо, я старію, що мені такі розваги починають подобатися.

Сашко Лірник (Казкар)

Після того, як Динамо стало програвати, а потім взагалі замінило українців на легіонерів, я перестав дивитися футбол. Мені цікаво дивитися український футбол, а не те, як грають якісь куплені зірки.

Про футбол я читав у Нестайка. В нього дуже гарно написано для дітей. Я все-таки казкар. Хоча про футбол можна написати. Може й збудеться.

Томас Олде Хьовелт (роман «Відьма»)  

Моя улюблена команда – це дуже маленький клуб з Нідерландів. У цьому сезоні вони грають справді жахливо. А у фіналі Ліги чемпіонів я вболівав за Ліверпуль. І вони програли. Не хотів би я бути на місці Лоріса Каріуса.

Можливо, в майбутньому напишу щось про футбол. Ніколи не кажи ніколи. Я пишу у жанрі жахів. Втім, у футболі теж трапляються страшні речі.

Цікаво, що футболісти думають про літературу і чиї книжки читають?