Не хочу і не буду говорити! А в США так буває?

Автор: Віктор Шаблієнко

Україна невпинно продовжує рух у бік Європи, але менталітет тутешніх футболістів та тренерів не допомагає рухатися в тому ж напрямку нашому футболу.

Не будемо рівнятися на високий рівень взаємодії журналістів і спортсменів у Європі, а закцентуємо увагу на тих, хто наспраді закохує в себе мільйони людей (і не тільки грою) – на професійних спортсменах із ТОП-чемпіонатів США (МЛБ, НХЛ, НБА та НФЛ).

Фраза “Не хочу і не буду” капітана Динамо Сергія Сидорчука звучала б нормально, якби він був звичайним перехожим, якого журналіст про щось запитав на вулиці. Але він професіонал, якому має вистачати мужності не тільки на відчайдушні підкати, а і на слова правди після невдалого (чи вдалого) поєдинку.

Вам важко? Ми не закидатимемо претензій уболівальників “про зарплату”, а просто наведемо в приклад гравця НБА Айзею Томаса. Баскетболіст тоді ще Бостон Селтікс приїхав на гру попри смерть рідної сестри. Він не стримув сліз, але відіграв матч…

An emotional scene in Boston as Isaiah Thomas will try to play in Game 1 vs. the Bulls pic.twitter.com/SwGSsYZjvN

— The Crossover (@TheCrossover) April 16, 2017

Представники медіа – теж люди і не чіпали зіркового гравця, але менше ніж за тиждень він сам погодився прийти на прес-конференцію. Він говорив з болем у голосі куди більшим, ніж може бути від поразки Львову.

Цей випадок мав би бути відомий українським футболістам-поціновувачам НБА (Циганкову й Шапаренку).

Добре, не чіпатимемо футболістів. Вони просто всією душею переживають за результат і в гірку хвилину поразок крім “не хочу і не буду” не можуть вичавити із себе більше емоцій, які б так хотіли зрозуміти наші вболівальники.

Тренерам нашим теж є чому повчитися у північноамериканських колег. Знайомтеся, це Білл Белічик – найкращий тренер в історії НФЛ (американського футболу). Він тренує Нью-Інгленд Петріотс, команду, яка ледь не щосезону є фаворитом чемпіонату. І він щотижня приходить в ефір програми, де розбирає (тактично) гру майбутнього суперника своєї команди.

Ви можете уявити, що умовний Василь Сачко прийде і розбере гру свого опонента у подібному стилі? Чи хоча б не скаже: “Я на работе. Не мешайте мне работать!”…

А дасть інтерв’ю у перерві матчу, як це роблять в НХЛ?

Журналісти не вимагають від наших спортивних світил нічого неймовірного. Просто залишайтеся людьми і дайте відповідь на пару легких запитань. Ми працюємо заради однієї мети! Заради розвитку нашого футболу. Щоб футбол зацікавлював, треба показувати хорошу гру і бути відкритим для вболівальників. І якщо гра не завжди може задовольняти високі потреби фанатів, то проста чесніть точно не залишить байдужим їхнє серце.

Не всі футболісти й тренери однакові. Той же Даріо Срна, Беньямін Вербич чи В’ячеслав Грозний завжди йдуть на контакт зі ЗМІ. Вони відкриті, бо розуміють, що це теж частина їхньої роботи. Роботи, яка допоможе клубу і Лізі залучити більше глядачів, а отже заробити більше грошей.

Маємо надію, що такий прогрес не омине інших представників нашого футболу.