Євген Сердюк. Замість протертих штанів у Шахтарі – Третя Ліга Португалії

Автор Денис Савченко

«Нападники… Хотів би сказати, що вимерли як мамонти, але це не так. Ще є деякі хлопці», – сумніви беруть навіть у легендарного Олега Протасова. Пошук забивного нападника – це така вже національна забава українців. З року в рік ми з надією дивимося на поодинокі гольові сплески Коломойців, Кравців, Бєсєдіних, сподіваючись знайти “того самого, єдиного”. Але, щось ніяк не знаходимо. Доводиться шукати молоде бомбардирське майбутнє у хлопцях, які ще майже не відомі.

Євген Сердюк не грав у Динамо чи Шахтарі. Він не виступав за молодіжні збірні. Йому не видавали авансів на юніорському рівні, допоки він не потрапив до Португалії, де став бомбардиром.

Ваш інстаграм говорить про те, що ви з Дружківки. Вірно?

Так, я з Дружківки. Ми переїхали до Києва, коли мені було 5 років. Був період, коли поверталися до Дружківки, оскільки в мене не дуже багата родина.

Де починали грати у Києві?

У Києві мене віддали до клубу Біомед – його вже не існує. Коли був у сьомому класі,  довелося повернутися до Дружківки, бо було погано з грошима. Там я виступав за місцеву команду. Одного разу грав на турнірі з хлопцями, які були роки на 3-4 старші за  мене. Там мене помітив Шахтар. Покликали на перегляд. Потім ще раз переглядали, але чогось в підсумку не вистачало. Гадаю, бракувало базових навичок, футбольної школи. Сказали, що зателефонують, але так і не передзвонили.

Після Дружківки вдалося повернутися до київського Біомеда. Саме тоді клуб Моноліт влаштовував змагання, на яких вдалося добре себе проявити. Потім на мене вийшли представники Моноліта і запитали, чи хотів би я грати в їхній команді. Сказали: Приїжджай до нас на гру – просто подивишся. Приїхав, а мені дали бутси і форму, сказали виходити грати. Я тоді відбігав тайм, заробив пенальті, не реалізував цей пенальті, а потім зі штрафного забив. Так я і опинився в Моноліті (чемпіонат Київської області), де грав з 2011 по 2016 рік.

Ви грали у юнацькому футболі проти досить відомих молодих динамівців: Миколенка, Цитаїшвілі, Ісаєнка, Смирного. Когось можете виділити серед молодих гравців, проти яких доводилося грати?

Я на особистості ніколи не переходжу і ніколи не дивився хто, де, коли і як грає. Мене цікавить моя кар’єра. Чув про Миколенка.

Розкажіть про співпрацю  Моноліта з португальськими командами? Як все відбувається?

Моноліт підписав угоду з клубом Фатіма. Це повністю заслуга головного тренера Моноліта – Ігоря Геннадійовича Єрмакова. Ми зробили відеонарізки своєї гри і відправили. Я, Максим Радченко і Толік Жихарєв були першими, хто потрапив до Фатіми. Але, Жихарєв через особисті обставини не зміг приїхати. Португальці зробили для нас хороші умови: дали житло, зарплату яку не яку.  Зараз ще з Моноліта приїхав Влад Страмоух, але він грає в оренді.

Чому не захотіли залишитися в Україні?

На той час рівень українського футболу вже впав, і пропозиція португальців була найкращою. Не можна було відмовлятися від такого шансу пограти закордоном. Гра в Європі – дуже хороший досвід.

Що одразу сподобалося в Португалії?

Добрі люди. Тут тебе ніколи не залишать в біді, навіть перехожий допоможе. Ну, і звичайно, порадувало те, що тут завжди тепло і взимку майже немає снігу. Тому і футбольні поля залишаються в хорошом стані

Які цілі ставить перед командою керівництво клубу?

Коли ми тільки приїхали, перед Фатімою стояло завдання за 5 років вийти до Примейри. Вже четвертий рік стоїть завдання посісти перше місце, виграти плей-оф і вийти до Другої ліги. Як показує досвід, Друга ліга нічим не відрізняється від Третьої. Хіба що, тільки трішки в індивідуальному плані – кваліфікації футболістів. Та й взагалі, тут дуже добре просувають футбол, чого не можна сказати про Україну. Наприклад, транслюють по телебаченню матчі Другої ліги.

Чим саме відрізняється підготовка футболістів у Португалії?

Тренувальним процесом, налаштуванням на матчі і рівнем команд. Тут немає слабких суперників – кожен може як виграти, так і програти.

Зрозуміло, що португальський футбол є більш технічним, ніж український. В юніорах так само?

Коли я був у юніорах, то зіграв 17 матчів і забив 22 м’ячі. Відсотків 95 команд просто б’ють вперед. Їм вдається забити і одразу починають грати на “відбийся”.  Добре, що у нас в команді тренери роблять акцент на тактику, тому в нас були награні комбінації. Ми грали не так, як всі. Була ще одна хороша команда, вони посіли перше місце. У нас із Максимом Радченком були проблеми з візою, і ми не дограли 5 матчів. На сьогодні у Третій лізі немає таких команд, які грають на відбій. До речі, майже усі команди показують дуже жорсткий футбол.

Чим відрізняється підготовка молоді в Португалії від України?

Тут дивляться перш за все на людину, на її потенціал. Не хочу нічого поганого говорити про Україну, але багато чув про те, що там часто все вирішують гроші та родичі. Також чув про таке, що шукають саме якихось стандартних людей: фланговий захисник має бути витривалим, центральний захисник – високим, нападник – теж високим. В Україні грають по стандартах. Цього не можна сказати лише про Шахтар.

Які складнощі були після переїзду до Португалії?

Мова! Я зараз вже добре розумію португальську, хоч і говорю так собі. Але намагаюся більше спілкуватися. Та й ніколи так довго не жив окремо від родини.

На португальских сайтах ви підписані, як Jeka. Їм складно вимовляти Женя, чи це був прикол, який потім переріс в офіційну версію?

Хто як вимовляє. Наприклад, хлопці з африканських країн говорять: Зека. Я пояснив, що можна називати: Жека. Так воно за мною і закріпилося. Але тренери деколи підтравлюють, звертаючись офіційно: Євгеній.

6 голів у 10 матчах – хороша статистика початку сезону. Секрет успіху?

Ніякого секрету немає. Просто треба плідно тренуватися і слухати тренера.

Проти яких сильних суперників вже доводилося грати в Португалії?

Нещодавно грали в 1/32 фінала Кубка Португалії проти Боавішти. В них, начебто, десятий номер досить відомий гравець, легенда клубу (Фабіо Ешпінью, також грав за Малагу, Лудогорець та є вихованцем Порту, – прим.ред.). Я б не сказав, що ми грали якось набагато гірше Боавішти. Просто в них більше досвіду.

Є думка, що українці, котрі грають у нижчих дивізіонах європейських чемпіонатів за рівнем могли б підсилити будь-яку команду УПЛ (звичайно, крім Шахтаря, Динамо, Зорі). Чи можна так сказати?

Так, цілком. Я навіть скажу, що наша Фатіма потягається з Олімпіком, Карпатами, Чорноморцем. Це хороші команди, але ми могли би дати бій. Ми закінчили б чемпіонат України десь у середині таблиці. А командам Першої ліги було б складно проти нас грати.

Де б хотіли продовжити кар’єру?

У топ-клубі якомусь, звичайно.

Які португальські клуби виходили на контакт із вами?

Коли я відіграв перший сезон у Фатімі, то запросили на перегляд у другу команду Гімараєша, яка грає у Другій лізі. Я потренувався з ними тиждень. Як вони сказали, їм все сподобалося, але того року були перестановки у Другій лізі: приєдналася U-23 і почалися якісь гойдалки з регламентом. Мені пояснили, що поки що не можуть мене взяти.

Якщо б покликали в Динамо або Шахтар, повернулися б в Україну?

Так, звичайно. Але, якщо б мені дали якісь гарантії, що я не сидітиму на лавці. Якщо б мені давали шанси проявити себе – поїхав би.

А тренери молодіжної збірної України не дзвонили?

Ні. Взагалі повний нуль. Ніхто на мене не виходив.