Arsene. Who? Початок

Автор Денис Савченко

Журналістські матеріали харчуються, здебільшого, інформаційними приводами. Якоюсь мірою цей текст не є винятком, адже тут є головні ключові слова, які пов’язані з першим матчем полтавської Ворскли у групі Ліги Європи: Арсенал, Унаї Емері, Лондон, Арсен Венгер, Емірейтс. А в цьому наборі слів є досить цікава своя гра: Арсенал-Арсен, Емері-Емірейтс.

Та все ж писати про Арсенал, коли цей клуб є найулюбленішим клубом твого шефа (редактора) — небезпечна справа. Напишеш щось погане про канонірів — горіти тобі синім полум’ям (горіти – червоним, хоча насправді критикувати Арсенал  – справа наразі правильна і потрібна – прим. ред.). Напишеш добре — все одно знайде якісь недоліки в тексті. Але на долю цього тексту вплинув не шеф, а google. Саме через це я вирішив знайти книжку про Арсена Венгера. Але серед всілякої інформації про колишнього коуча лондонців, google повідомив, що разом з книжкою «Арсен Венгер» часто шукають: «Арсен Венгер — вірменин. Арсен Венгер національність”.

Відповідаю google-суспільству: Венгер не вірменин, але дещо про нього все ж треба згадати. А саме про те, яким саме прийшов Арсен Венгер до Арсенала. Якщо шефу не сподобається текст, то він може відчехвостити вичитати Джона Кросса, автора книжки “Arsene Wenger: The Inside Story of Arsenal Under Wenger”.

Звичайно, в Англії мало хто про нього чув і це попри його плідну працю з Монако. Навіть зараз багато хто пам’ятає про те, як 18 вересня 1996 року Лондон привітав тренера, який очолив Арсенал. Evening Standard не став церемонитися з маловідомим наставником, одразу видавши статтю із заголовком “Arsene. Who?” (фото). Автори статті писали не стільки про його тренерську роботу, скільки задавалися питанням про вимову його імені та прізвища: Француз? Мабуть, звертався би до нього як “пер Ар-сенн Вон-Жер”. Німець? Мабуть, говорив би “Ар-сен Вен-га”, а ось штукатурник північної трибуни стадіону може мати проблеми і вимовляти “Арсейн як його там?”.

Венгер оселився в будинку на околиці Лондона. Першу свою подорож на Хайбері згадує так: Знаєте що? Як тренер Арсенала одного разу їхав на метро. Коли я переїхав до Лондона, то Пет Райс (помічник головного тренера) сказав мені їхати до Поттерс Бар, а звідти — на метро до Хайбері. Так я і зробив. Тоді мене ще ніхто не знав і я спокійно сидів собі у вагоні. Це був перший тиждень роботи. Потім все змінилося.

Венгеру дісталася команда, в якій більшість любила регулярно “піддати в топку”. Арсенал часто називали вівторковим клубом (а тепер – четверговим. Через інші причини – прим. ред.): у вівторок після тренування майже всі їхали в центр міста і траплялося, що відсмалювали там до четверга (якщо у середу не було тренування, або гри). Нові гравці проходили навіть своєрідне посвячення: після цих кількаденних гулянок якимось дивом треба було відновитися до суботнього матчу. Інцидентів, які шкодили доброму імені клубу, ніколи не бракувало.

Джордж Хартсон — нападник, якого запрошував ще попередник Венгера Джордж Грем, зізнається, що до приходу Венгера все було весело і п’яно: Джордж був прекрасним футболістом і тренером, виграв багато з Арсеналом, вболівальники стояли за нього муром. Але після обіду футболісти робили все, що тільки хотіли. Два пивка? — Нема питань. П’янка цілий день? — Будь ласка. За часів Грема пили всі. Коли прийшов Венгер, все змінилося: новий тренер розповідав нам, що в житті так бути не може і треба змінити пріоритети, аби чогось досягти в кар’єрі.

Перед першим матчем на чолі Арсенала Венгер зробив те, що дуже здивувало гравців. Новий наставник змусив футболістів розтягуватися за допомогою йоги та пілатесу. Йшов 1996 рік. Газети не могли відпустити цю тему ще декілька років, пишучи про гравців, які зізналися у такому своєрідному способі розігріву.

Дебют Венгера вийшов дивним. В першій половині матчу проти Блекберна каноніри грали гірше за суперника, хоч і змогли забити (відзначився Ян Райт). Гравці Арсенала йшли до роздягальні, очікуючи, що Венгер влаштує їм галасливий розбір польотів. Але сталося протилежне: Венгер відізвався лише тоді, коли пройшло вже 8 хвилин перерви. Таким чином, він заспокоїв гравців. В другому таймі Райт зробив дубль.

Навіть після гірких поразок Венгер міг не вимовити ані слова. Завжди хотів деякий час подумати, проаналізувати гру, а потім спокійно поговорити з гравцями на тренувальній базі. Тренерський етикет дуже багато для нього значив: як має виглядати менеджер, як спілкуватися з футболістами, мотивувати їх.

Взагалі-то, я можу вжити гостре слівце у роздягальні, — зазначає сам Венгер. — В Японії я мусив зважати на все, що говорю. Те, що в Англії є нормою, в Японії могло просто шокувати.

В минулому не бракувало тренерів, котрі могли вибухнути в роздягальні. Напевно, найвідомішим прикладом є випадок з Алексом Фергюсоном. Одного разу розлючений наставник МЮ у роздягальні так копнув бутсу, що та відлетіла у голову Девіду Бекхему. Бексу наклали декілька швів. У Венгера таких ситуацій бути не могло, навіть коли він був дуже розлючений.

Арсена Венгера хтось не любив, хтось щосезону перепощував запис “Wenger out”, а хтось не уявляв собі іншого прізвища у графі “головний тренер Арсенала”. Його стиль, ідеї та методи були початком нової епохи. Епохи, яка подарувала клубу безліч уболівальників в усьому світі завдяки саме Венгеру.