Реклама

Гаррі Кейн: Арсенал відмовився від мене? Це найкраще, що сталося зі мною

Реклама

Реклама

Тоді я грав за дитячу  команду Арсенала.  Мені було вісім, і одного дня ми з батьком гуляли парком. Він поклав руку мені на плече та сказав: «Гаррі, Арсенал відмовився від тебе».

Я дійсно не можу  згадати те, що відчував у той момент. Чесно кажучи, я навіть не думаю, що я дійсно знав, що це означає. Я був надто молодий.

Але я пам’ятаю, як відреагував мій батько. Він мене не критикував. Він не критикував Арсенал. Навіть зовсім не турбувався. Він просто сказав: «Не хвилюйся, Гаррі. Ми будемо працювати важче – і продовжимо, знайдемо ще один клуб, добре?»

Після Арсенала я почав тренуватися та грати за місцеву команду. Потім мене побачив скаут Вотфорда і запросив мене на перегляд.  Саме після матчу за Вотфорд проти Тоттенгема, я отримав можливість приєднатися до академії Шпор.

Коли ми вперше грали проти Арсенала, та всі інші рази також – я відчуваю той дотик до плеча. Це смішно, мені було всього вісім, коли вони відмовились від мене, але кожного разу, коли ми граємо проти Арсеналу, я думаю: «Гаразд, побачимо, хто правий».

Дивлячись в минуле, можу сказати, що ця відмова Арсенала – це найкраще, що зі мною сталося. Це дало мені те, чого не було раніше.

Я дуже радий досягти позначки – 100 голів у АПЛ. Коли Тоттенгем відправив мене в оренду на два роки, я постійно питав у самого себе, чи буде в мене можливість забити хоча б один гол в АПЛ. Я багато що зрозумів за ці роки.

Досвід у Міллволлі дав зрозуміти, що я більше не дитина.  Це було важливим уроком для мене. Ми залишилися. Це поєднало мене з фанами Міллволла. Я люблю їх, навіть коли вони трохи божеволіють.

Мені здавалося, що я зробив достатньо, щоб Шпори повернули мене наступного сезону. Але вони знову віддали мене в оренду, тоді почалися справді тяжкі часи. Важко було у Лестері, вони тоді ще грали в Чемпіоншипі. Пам’ятаю, що я постійно сидів у себе в квартирі і міркував: якщо я не можу грати за Лестер у Чемпіоншипі, як я гратиму за Тоттенгем в АПЛ?

Вперше в кар’єрі мене охопили сумніви. Сумнів – це страшна річ. Того вечора в мене була гаряча дискусія. Я сказав батьку, що хочу піти. Але він наполіг: «Продовжуй працювати над собою, і все буде добре».

Одного дня я натрапив на документальний фільм про Тома Бреді. Виявляється, він був лише 199-м у списку на драфт в НФЛ. Уявіть. Це просто підірвало мій мозок. Навіть коли він навчався у коледжі, тренери завжди намагалися замінити його іншими гравцями. У фільмі є момент, де Бреді стоїть перед зважуванням. Він зняв свою сорочку… мені стало так смішно.  Він схожий на звичайного хлопця. Він нагадав мені самого себе. Люди постійно казали, що я не схожий на форварда. Саме цей фільм дуже вплинув на мене.

Він мене надихнув. Бреді не зупинявся і постійно працював над собою, здавалося, що він одержимий цим. Це так схоже на мене.  Того дня я сидів на своєму дивані у Лестері і зрозумів: я зроблю це! Я працюватиму важче, шанс обов’язково з’явиться, і я його спіймаю.

За декілька тижнів ми грали з Міллволлом, моєю колишньою командою. Мені протистояв один великий захисник. Він був позаду мене під час ауту і сказав: «О, Гаррі, я ніколи ще не отримував жовтих карток. Я хочу це зробити сьогодні».

Він намагався мене залякати. Ігрова ситуація: ми удвох стрибаємо і намагаємося виграти боротьбу за м’яч.  І я випадково даю ліктем йому в ребро. Він падає на землю, а я переступаю через нього, нічого не сказавши. Це був мій метод довести всім, що я не дам із себе знущатися.

Наступного сезону я повернувся до Тоттенгема і поспілкувався з Андре Віллаш-Боашем, котрий тоді тренував Шпор. Він хотів, щоб я знову пішов в оренду. Мною цікавилися гарні команди, але не про це я мріяв. Моя мрія була не в тому, щоб грати у Прем’єр-Лізі. Я хотів грати у Прем’єр –Лізі саме за Тоттенгем.

І я чесно йому сказав, що не хочу йти.

Я доведу вам, що повинен грати саме тут. Ви можете кожної п’ятниці говорити, що я цього не заслуговую, що я не гратиму. Але я не піду.

Так воно і сталося. Він залишив мене і дозволив тренуватися з головною командою. Це додало мені впевненості. Я завжди відчував, що в мене є талант. Я бачив свою дитячу мрію, і вона була прямо переді мною. Я чекав, що хтось дасть мені змогу до неї доторкнутися. Але життя ніколи не дасть цього. Ти повинен сам все взяти.

Я тренувався до сьомого поту, але не отримував нагоди зіграти. Потім Боаша прибрали, і тренером став Тім Шервуд. Він взяв відповідальність на себе і дав мені шанс. Інше, як кажуть, історія. Я забив тричі у перших трьох матчах. Це було щось неймовірне. Особливо, коли я забив уперше на Вайт Харт Лейн. Але все, що було до цього першого гола – це зробило мене тим, ким я є.

Коли прийшов Почеттіно – все змінилось. Не лише для мене, а й для команди. Ніхто не вплинув на мене більше, аніж  Маурісіо. Він не тільки  приніс фантастичну філософію, він також об’єднав нас. У нього самого була яскрава кар’єра, але він майже ніколи не говорить про це. Один із найяскравіших спогадів у футболі, коли я зробив хет-трик кілька сезонів тому. Він подзвонив мені. Ми з ним були близькі, але я не був впевнений, що настільки. Я відчиняю двері – а там він сидить за столом із великим келихом червоного вина. Ймовірно, з гарним Мальбеком. Він посміхнувся і сказав: «Ходи сюди, зробимо фото».

Я уявив захисників у червоній формі Арсенала. І по моїй шкірі побігли мурашки. Ми чекали початку матчу в тунелі. Минуло 12 років. Побачимо, хто правий, а хто помилився. Того вечора я забив двічі. А переможний гол на 86-хвилині  був чимось, про що я не міг навіть мріяти. Це був, напевно, найкращий гол головою, який я будь-коли забивав. Коли м’яч опинився у сітці, мене охопив неймовірний азарт. За матеріалами The Players Tribune

Повідомте нам, якщо ви помітили проблему
ПОВІДОМИТИ ПРО ПРОБЛЕМУ

Дякуємо! Ваше повідомлення було відправлено.

Вибачте, виникла помилка сервера!

Реклама

Реклама

Читайте також