Коли тактика працює, або cучасний футбол збірної Шевченка

Збірна України Андрія Шевченка зіграє на чемпіонаті Європи наступного літа. Автор іспанського ресурсу ecosdelbalon.com Адріан Бланко проаналізував, як тактичні побудови допомогли українцям подолати кваліфікацію і обіграти чинних чемпіонів Європи.

Команда з Ярмоленком, Марлосом, Степаненком, Малиновським та Зінченком характеризується головним чином двома речами: своєю оборонною солідарністю та здатністю розгортати наступальні дії. Навіть у шістдесяти, сімдесяти чи вісімдесяти метрах від воріт суперника! Ця Україна не тільки чекає і кусає здалеку – усе набагато глибше.

Система 4-2-3-1 на папері – це ніщо інше, як привід для команди, яка є саме такою: дуже компактною командою, грає вона з м’ячем чи без нього. У своїй захисній фазі, коли в України немає м’яча, команда має два плани, виходячи з різних обставин. Це пов’язано з висотою руху м’яча та з варіантами чи можливостями, з якими опонент може діяти біля власних воріт. Минулої ночі у Португалії було достатньо труднощів із зародженням атак. Шевченко наказав футболістам регулювати пресинг на опонентів, щоб зачавити вихід гостей у зародку. З іншого боку, цей підхід дуже відрізняється від підходу першого тайму, в якому Україна тиснула і забила двічі.

Таке оборонне позиціонування є дуже цікавим, оскільки воно залежить від передумови та способу реагування українців на розвиток подій. Коли Марлос є єдиним гравцем у відступі, даючи змогу Яремчуку відновитися, Україна розміщується таким чином, що, коли нападнику вдається заволодіти м’ячем, його розташування дозволяє одразу шукати шляхи загострення попереду, рухатися з середини назовні. У цій фазі гри Зінченко, віддалившись від основного ядра, формує можливу другу хвилю. А Степаненко, стрижень цієї збірної, іноді затримується попереду, щоб створити разом із центрбеками чисельну перевагу в атакувальній зоні.

Україна – Португалія. Коментарі щасливих людей