Лука Модрич. Диригент, який завжди в тіні

Автор Віктор Шаблієнко

Він грає не на найбільш помітній позиції. Зазвичай усі лаври тріумфаторів дістаються нападникам, фланговим півзахисникам, максимум гравцям на позиції десятки. Можливо, до такого принципу мимоволі нас привчили останні 10 років тотального домінування двох геніїв футболу. Мессі і Роналду – ці два футболісти не підпускали нікого до Золотого М’яча. Ми вже так звикли спостерігати за бомбардирськими перегонами цих двох, що десь і цього разу у багатьох жевріла надія на жерговий тріумф португальця. Але футбольна верхівка вирішила не накликати знову на себе гнів, так, як це було у 2010-му. Тоді Золотий М’яч отримав Ліонель Мессі, однак не менше на нього заслуговував Андрес Іньєста. Усі теорії змови були успішно розвінчані, коли після майже годинного очікування саме хорват з’явився у ложі і це означало, що він – новий володар найпрестижнішої індивідуальної нагороди у футболі. Цей скромний хлопець опинився на вершині світового футболу, однак його шлях туди був дуже складним.

Народився Лука в невеликому селищі поблизу Задара, що знаходиться на узбережжі Адріатичного моря. Дитинство у Луки було не надто райдужним, бо на ті часи припала Хорватська війна (1991-1995 рр). Сім’ї Модрича довелося тікати з рідного регіону, а коли хлопцеві було 6 років, його батько вступив до лав армії хорватської держави. 18 грудня  1991 року дідуся Луку (в честь якого і назвали майбутнього футболіста) разом з іще 6-ма літніми людьми було страчено сербськими повстанцями в селищі Єсеніце.

Смерть дідуся змусила сім’ю переїхати до Задара, що стало поворотним моментом для народження Модрича-футболіста. В ті часи, коли його батько Стіпе працював в армії, вся сім’я біженців проживала в готелі Іж. Недалеко від готелю знаходився стадіон місцевого футбольного клубу Задар.

У ті важкі часи для маленького Луки футбол став способом не помічати вибухів та інших ознак бойових дій, які велися аж до 1995 року. Більшість часу малий Модрич грав у футбол на парковці біля готелю. В 1992 він пішов до школи та вступив до футбольної академії Задару. Його сім’я знаходила дефіцитні для них кошти (інколи за малого Луку платив його дядько) для того, щоби хлопчик займався улюбленою справою. Відчуваючи підтримку з боку родини, Лука займався в академії під пильним оком тренера Домагоя Башича та голови молодіжної академії Томіслава Башича. Саме Томіслав багато зробив для становлення особистості Модрича-футболіста, за що Лука називає його «батьком у спорті».

Після війни, коли Луці було 10 років, його і Маріо Груговича запросили на перегляд до Хайдука, але місцеві тренери оцінили Модрича фізично слабким. Лука встиг пограти за Хайдук на декількох турнірах в Італії, і хоч він і був по грі одним із найкращих, ніхто не захотів робити ставку на кволого хлопчака.

Модрич повернувся до рідного Задару, де і продовжив навчання в школі, а одразу після її завершення Томіслав Башич порекомендував юного таланта своєму знайомому в загребське Динамо. Цим знайомим був одіозний Здравко Мамич (одіозний, бо визнаний судом винним за звинуваченням у махінаціях при трансферах гравців), який без будь-яких питань взяв гравця в структуру клубу. Модрич був сином військового, тому не відкладав на потім, а одразу робив крок вперед, якщо з’являлася нагода.

Наступний рік Лука відіграв за молодіжну команду і дочекався нового виклику. Оренда –  звичне слово в лексиконі  професіональних футболістів. Модрич зіткнувася з цим у 17 років, його відправили до клубу Зриньські Мостар, що тоді грав у чемпіонаті Боснії. Юнак добре себе проявив, хоча команда посіла 11 місце. Вектор був заданий, і наступного сезону вже без Модрича команда взяла своє перше чемпіонство.

18-річного Модрича визнали найкращим гравцем чемпіонату Боснії і Герцеговини. Одного разу Лука сказав: Той, хто зможе заграти в чемпіонаті Боснії і Герцеговини, заграє будь-де.

Наступного сезону Динамо віддало його в оренду в Інтер Запрешич, про що дуже пошкодувало. Інтер з Лукою у складі фінішував другим в чемпіонаті Хорватії, пропустивши вперед лише Хайдук. Того сезону Динамо фінішувало на 7-му місці і очевидні речі стали зрозумілі всім: Модрич – майбутнє хорватського футболу.

З 2005 по 2008 роки Модрич проводить в Динамо, з яким виграє всі 3 чемпіонати і здобуває звання футболіста року в Хорватії в 2008-му. В квітні цього ж року Модрич підписав попередній контракт з Тоттенгемом, який передбачав за трансфер 23-річного хорвата 16,5 млн. фунтів стерлінгів. У ті часи ця сума була рекордом для Шпор (стільки ж в 2007 році вони віддали Чарльтону за Даррена Бента).

На Туманному Альбіоні Лука Модрич продовжив виблискувати. Стало помітно, що Лука дуже здібно пристосовується до регіону, де грає. В Хорватії Модрич розвивав свою креативність, про що свідчить його гольовий доробок: 31 гол у 112 матчах чемпіонату Хорваті. Прем’єр-Ліга та гра з провідними командами світу доповнили його «світлу голову» ключовими навичками сучасного центрального півзахисника: вмінням задавати ритм грі і здатності швидко переформатовувати командні побудови відповідно до ситуації на полі.

Відсутність трофейних амбіцій стала перепоною для наступного кроку в розвитку Модрича. Він не звик довго тупотіти на одному місці без результату, тому влітку 2012-го Модрич просить клуб продати його в мадридський Реал. Керівництво лондонців не горіло бажанням втрачати основного гравця. Ситуація не давала спокою Луці, і він вирішив вдатися до демаршу: не полетів з командою на передсезонне турне до США. Як наслідок, все завершилося трохи більше ніж за місяць – Реал придбав футболіста збірної Хорватії за 35 млн. євро (+7 млн бонусів).

У мадридському клубі у Модрича справи не одразу пішли вгору. Лука пропустив більшу частину міжсезонної підготовки, тому програв місце в стартовому складі Вершкових більш готовим партнерам. За підсумками того сезону іспанська Marca назвала Модрича найгіршим трансфером 2012 року.

Але хорват продовжував працювати і вчитися грати вже в новому для себе специфічному чемпіонаті. Нарешті він дочекався на свою нагоду: травму отримав німецький опорник Хедіра, і цей шанс Лука вже не відпустив.

За наступні роки Модрич сформував разом з Кроосом та Каземіро найкращу центральну ланку в світовому футболі. Глибинний плеймейкер, який робить безліч непомітної роботи. Як сірий кардинал він привів Реал до чотирьох перемог в розіграшах Ліги Чемпіонів.

Матч проти збірної Англії став для Луки Модрича знаковим. Сто дванадцять поєдинків у картатій футболці. Від товариської зустрічі з Аргентиною до півфіналу ЧС 2018 з Англією. За 12 років Лука відзначився 14 голами у воротах суперника та ще 18-ть разів асистував партнерам. Модрич володіє одним із найкращих показників у світі в плані ігрової дисципліни. Тільки-но вдумайтесь, граючи в опорній зоні і постійно вступаючи у відбори, Модрич за 43 останні матчі не отримав жодного(!) попередження.

Не дарма він є лідером національної збірної вже не перший рік. Саме Лука Модрич виводить своїх партнерів на поєдинки як капітан, а в такій сильній збірній, яка вийшла в фінал Чемпіонату Світу, має велику історію і традиціями, це означає дуже багато.