Мильний футбол. Денис Баланюк

Цього разу в барбершоп колишнього футболіста Єгора Лугачова завітав Денис Баланюк – гравець київського Арсенала. Футболіст не пошкодував відвертих зізнань про Раванеллі, гру за Дніпро та вклик до національної збірної.

ПРО ФАБРІЦІО РАВАНЕЛЛІ

Футболіст він хороший. Тут питань нема. А от як тренеру йому бракує досвіду. Тренувальний процес не поставлений належним чином: дуже багато бігових вправ і мало роботи з м’ячем. Щойно я приїхав, ми з ним поспілкувалися. Він часто до мене приходив із перекладачем. Хоча це було зайве. Раванеллі розмовляє італійською й англійською. З усіх, кого я зустрічав, він єдиний тренер, який знає англійську. Тому ми з ним розуміли один одного.

Для мене було дивно, що команда виходить із Першої Ліги, а потім 95 % складу просто розганяють. Про це в Раванеллі треба запитувати: від керівництва там мало що залежало. Коли я прийшов, то тренувалося 30-40 людей. У когось був контракт, у когось – ні. Але всім говорили, що різатимуть. І ось Раванеллі почав своєю мітлою мести: усі ризикували втратити місце в команді.

Я зіграв перші три матчі, а потім Раванеллі сказав, що вирішив мене поставити на паузу. В останній грі після першого тайму замінив мене, нічого не пояснивши. Я два рази вдарив по воротах, а потім до мене були претензії: про що ти думав? Я кажу: думав про те, як забити! Тренери тільки похитали головою. Потім на тренуванні відчуваю, що давні проблеми з ногою даються взнаки.  Ну й мене поставили на паузу. Раванеллі сказав, що всі травмовані на паузі. Потім мене в дубль відправили. Ні Піріч, ні Москаленко причину не пояснили. Так і триває досі.

ПРО ДНІПРО

Якщо чесно, то сумую за Дніпром. По-перше, там був хороший колектив. Умови теж були топові.

Золотих часі Дніпра я не застав, тільки спостерігав. Я застав усіх футболістів.

Дебютував за Шахтар в останній грі сезону. Коли команда потрохи зникала (це можна так назвати), коли футболісти один за одним залишали клуб, тоді дали шанс молодим. Це був золотий квиток! Всі зірки пішли, залишилися тільки молоді. Ті, хто зміг, той проявив себе. Перший матч (з Волинню) ми виграли – 5:0. Тоді відзначилися я, Вакулко і Кочергін. Ми одразу використали цей шанс, щоб далі грати. Після цього викликали в молодіжну збірну. Ми за дубль грали, а тут Прем’єр-Ліга. У нас очі горіли. У Прем’єр-Лізі ми грали в такому складі, яким брали чемпіонство у дублі. Хіба що у нас було три «дідусі»: Кравченко, Політило, Польовий.

Коли я переходив до академії Дніпра, то думав, що там акцентуватимуть увагу на футболі. А там змушували в школу ходити. Складалося таке враження, що вчителі тоді вирішували більше, ніж тренери. Я, звичайно, рідко ходив до школи. Завжди приїжджав раніше, щоб потренуватися. Директори-іспанці завжди заступалися за мене. Вчителі дзвонили, жалілися, а іспанець до мене підходив, казав: нікого не слухай, тренуйся. У тебе велике майбутнє!

Про виклик до збірної

Рік чи півтора року тому мене викликали в збірну. Мабуть, це був найкращий період у моєму житті. Тоді я ще грав у Дніпрі. Команда вже розвалилася, і перший сезон ми почали грати.

Я думаю, що вплинуло те, що забив у матчі з Динамо. Тоді говорили, що на грі Шевченко був. Мене тоді похвалили, інтерв’ю брали. Потім ще були матчі. Я був дуже здивований, оскільки розраховував на молодіжну збірну, про національну я навіть не думав. А мені Михайленко, тренер наш,  каже після тренування, що мене в збірну викликали. Я подумав про молодіжну, а виявилося, що в національну. Всі хлопці в роздягальні мене привітали. Я спочатку не повірив, а потім перевірив список: я там був. Батьки мене підтримали. Мені здається, що на той момент, я мав найкращу форму за всю свою кар’єру.