Не волайте на Рамоса. Він так грає завжди

Автор Олександр Золотогорський

Почув експертні думки, що Серхіо Рамоса треба було вилучати за грубість проти Мохамеда Салаха. Пробило на сміх. Шановні, а чому ви такі вибіркові? Чому помічаєте одне, а забуваєте про інше? Чому не акцентуєте увагу на подібних моментах у виконанні гравців своєї улюбленої команди?

Таких моментів, як протиборство Рамоса і Салаха, в кожному матчі – десятки. А у фіналах – сотні. І Рамос у таких епізодах – спеціаліст. Він на рівні інстинктів відчуває, коли треба вставити лікоть в ребро, наступити на ахілл чи, як у цьому випадку, затиснути руку суперника.

Підло? Так! Але це не проблема єдиного і неповторного Серхіо Рамоса. Це частина гри найвищого рівня. Хтось згадає Рамоса, хтось –  Пепе. А хтось – Бускетса і Маскерано. І кожен по-своєму буде правий.

Почув і іншого Експерта – Олівера Кана. І він назвав те, що сталося між Рамосом і Салахом ігровим моментом. Як так? Чому? Адже порушення шанувальника кориди – беззаперечне! А ось так. Тому що Кан, як ніхто інший, знає, що таке гра найвищого рівня, і як треба себе готувати до вирішального матчу. Що для гравців, а особливо лідерів команд такі моменти – справа достатньо ординарна. І вони мають бути до цього готові. Салах міг десять разів впасти в подібній ситуації, і з ним би не сталося нічого страшного. Він травмувався – і це дійсно нещасний випадок.

Нещастя сталося з Салахом, але не загалом із Ліверпулем. Бо не може в такому матчі голкіпер грати, як Каріус. Кан міг схибити, помилитися курйозно… Але не в фіналі Ліги Чемпіонів, і не у вирішальний момент. Це і відрізняє топ-гравця від середнячка. ТОП знає як витримати тиск, як підготувати свій організм і психологію, щоби бути переможцем у вирішальний момент.

І те саме стосується ТОП-команди. Коли у Реала на заміну виходить Бейл, а Ліверпуль може підсилити атаку хіба що за допомогою Соланке, постає питання – а що вони роблять у цьому фіналі? Як Клопп взагалі їх туди затягнув?

Ні, без питань, мерсисайдці провели класний турнір. Вони вражали своєю видовищністю. Але зрозумійте, футбол – все ж таки не театр, і навіть не рок-концерт. Це не дистильоване мистецтво. Це життя. З підлістю, несправедливістю і брудом. А фінал – це війна. Яку ТИ – або виграєш, або помреш. Реал це розуміє на рівні рамосівських інстинктів, а нинішній Ліверпуль про такі фінали марив лише у снах.

Так, мадридцям страшенно щастило в цій Лізі Чемпіонів. Так, їхні суперники на різних стадіях мають всі підстави нарікати на суддів. Але що не скажи, а Реал – дійсно королівський клуб. А КЛАС мадридців дозволяє користуватися як слід маленькими подарунками долі. І не провина вершкових, що у суперників в арсеналі не знаходиться щось більше і вагоміше.

Реал зробив історію. Лігочемпіонський хет-трик – не думаю, що найближчим часом хтось зможе це повторити. І це не марево, а РЕАЛії життя.

Сваріть Рамоса, кидайте каміння в мадридську корону. Але спочатку дайте СОБІ чесну відповідь – хіба ВИ б не хотіли бути на їхньому місці?!