Мене схопили за яйця. Іван Петряк про Ференцварош і збірну України

Біля футбольної арени Ференцвароша стоять стенди з найбільш пам’ятними перемогами. Серед свіженьких – святкування тогорічного чемпіонства. У кадрі всі герої. Немає лише Івана Петряка, хоч його 6 голів і 12 передач дуже допомогли. Але ні золотих світлин, ні золотої медалі чемпіона Угорщини Петряк не отримав.

Найголовніша медаль мене вдома чекає, п’ять місяців — ось моя головна медаль. А медалі… Я ж кажу, нехай собі повісять і ходять тут по Будапешту. Усе хороше забувається дуже швидко. А погане пам’ятають завжди.

Я знав, що крім Реброва, які б у нас з ним стосунки не були зараз, я знав, що це єдина людина, яка хоче, щоб я залишився в команді. А я не знав, де буде сам Станіславович. Я думаю, що Станіславович дуже кваліфікований тренер і він тут надовго не затримається. Я розумів, що якщо він піде, а я тут залишуся з ким? З ось цими хлопцями, які… ви чого? У клітку мене посадити до них. Ні-ні-ні, дякую. Я свій вибір сам зроблю.

Та то все показуха. Я з Черкаської області, мене цим не візьмеш. Закреслили мій номер, намалювали мені вуса на шафці. Нехай малюють, що хочуть роблять. Я на це взагалі уваги не звертаю. Те, що півкоманди пішло, то це нічого, а мене схопили за яйця і нормально, тримають досі. Образи, образи… Образа у мене тільки в тому, що до мене так поставилися, а до інших футболістів, хто залишав команду — по-іншому. Не один же я пішов з команди. Пішли, я вважаю, лідери. Пішов і капітан, пішов ще один нападник Ланзафаме — найкращий бомбардир в минулому році, пішов Фернандо Горрайран. І вони всі не зрадники, а я зрадник. Просто вилили на мене весь бруд.

Так, все-таки 4 роки контракт. Звичайно, завжди хотілося грати в Європі, дуже задоволений, таке полегшення є.

Загадувати нічого не можна. Є багато тих, хто їхав, говорили до побачення, а потім назад поверталися. У мене так кар’єра складається, що я не знаю, де завтра буду. Може завтра з вами поїду, буду з Цигаником експертом. Я там знаю пару фраз, які у ПроФутболі постійно звучать. Венглинський говорить: “Да, конечно, безусловно, естественно”. Це я знаю, тому на їхньому тлі не буду губитися.

Я за них так вболівав! Чесно, я на дивані їм більше допоможу. Без жартів. Там зараз дуже серйозний колектив підібраний.

Андрій Миколайович, Мауро Тасотті, Малдера… В перший рік результату божевільного дати не вийшло, але зараз, вважаю це команда в 15, в 10 у Європі.

Сенс їхати в збірну є завжди, але їхати як? Їхати дивитися футбол? Я ж кажу, сенсу немає їхати. Я адекватно розумію, хто на моїй позиції там грає. Коноплянка, Марлос зараз грає, Ярмола, Вітя Циганков. Я розумію, що у мене немає шансів. Це не означає, що я руки опустив. Я кажу, як є. Я ж розумію, що у головного тренера є кістяк, на який він конкретно розраховує. І кричати, що я все життя хотів… У мене такого немає. Я все життя хотів грати в Барселоні, але я ж про це не кричу. Я ж розумію, що мені до Барселони, як босоніж з Будапешта до Черкаської області. Звичайно, все залежить від мене. Від чемпіонату теж багато чого залежить. Думаю, що чемпіонат Угорщини не дуже цікавий. А за хлопців радий, дуже радий.

Читайте також: Тайсон, його жест і расизм. У расистському суспільстві недостатньо бути не расистом ©