Джон Кар’ю: Історії про українських друзів

Автори Нікіта Дмитрулін та Вадим Скічко

17 років тому Джон Кар’ю разом з Валенсією грав у фіналі Ліги Чемпіонів. Зараз він – актор та грає головну роль у першому міжнародному серіалі “Джонатан Форт”. За сюжетом 80% проекту буде зніматися в Києві та Одесі. Кар’ю зіграє колишнього боксера після завершення спортивної кар’єри, який отримав нову і небезпечну роботу в норвезькому посольстві в Києві. Журналісти FootballHub зустрілись з норвезькою зіркою та трішки поговорили.

– Я дуже був радий бачити Кличка. Я думав, що я дуже великий та міцний, але в порівнянні з ним – я був як маленький хлопець. Я його великий фанат.

– Щодо мого персонажу: Він звик жити у тіні, він професійно займається боксом та працює у норвезькому посольстві у Києві. Це цікава історія.

– Чому ви вирішили стати актором? – В мене було бажання зробити це довгий час. Коли я завершив з футболом, то я був радий розпочати нову кар’єру.

– Коли ви були гравцем ви думали, що станете актором? – В кінці кар’єри я вже думав про це.  Вже працював над цим, ходив на акторські курси.

–  Для вас легко бути актором? – Це ніколи не легко. У тебе має бути запал до цього. Ти маєш бути готовим до того, що доведеться багато працювати.

– Акторські таланти були в нагоді на футбольному полі? – Ні, в мене не дуже добре виходило бути актором на футбольному полі (сміється).

– Коли ви отримаєте Оскар? – Я не думаю, що це може статися. Перш за все, я цим займаюся, тому що мені це подобається. І ви знаєте, як кажуть, «Що станеться, то станеться». Я сподіваюся, що буду залучений у великі проекти. Я сподіваюся, це моя мрія.

– Ви знімались у фільмах жахів, які відчуття? – Ні, я грав у драмі, у великій драматичній стрічці. І я грав у фільмі про гангстерів. І так, в Канаді, це був фільм трохи схожий на жахи, але скоріше трилер. Це була моя перша стрічка. Але це було добре, це було весело.

– У вас є роль, яку мрієте зіграти найбільше в житті? – Я не впевнений. Важко сказати, тому що все змінюється постійно. Можливо, якогось поганця в фільмі про Джеймс Бонда, чи щось схоже.

– Хто для вас кумир з акторів? – Багато. Тому що ти захоплюєшся багатьма акторами, тим як вони працюють і що вони роблять. Я можу назвати так багато, але виділю Аль Пачино та Дензела Вашингтона. Такі люди  дуже надихають. І я сподіваюся, що одного дня я зможу зробити щось, як вони. Вони дуже надихають, коли дивишся на них.

– 19 років тому ви грали за Русенборг проти Динамо Киів. Які ваши спогади про цей матч? – Я пам’ятаю, що було дуже холодно. Я думаю, що Сергій Ребров забив. Він забив переможний гол. Він зіграв фантастичну гру. Мені довелося бути знайомим з ним ще з часів коли він грав у Англії за Тоттенгем, ми були друзями. Він вельми добра людина. Але спогади дуже холодні, вони перемогли нас 2-1. А коли я грав за Ліон, у 2006 році, ми перемогли 4-1.  Був листопад, було також холодно (сміється). Завжди було дуже приємно приїжджати сюди грати, але дуже важко, тому що Динамо Київ дуже сильна команда.

– Ви кажете, що було дуже холодно в Україні, але ви ж з Норвегії? – Так, але ми не граємо взимку, сміх…

– Вам довелося пограти в четвірці найкращих чемпіонатів Європи. Які ваші враження від них? Який чемпіонат був найважчим і який найлегшим? – Всі з них були важкі, але деякі з чемпіонатів були кращі, подобалися мені більше. Наприклад, Іспанія. Футбол в Іспанії класний. Але Найбільше мені подобалося грати в Англійській Прем’єр лізі.  Тому що футбол в ній дуже атакувальний  і інтенсивний. Іспанський  – більш  технічний. Італійський –  дуже організований, там не з’являлось дуже багато можливостей на футбольному полі. Франція – це щось посередині.  Але ліга у Франції не така сильна, як іспанська. Якщо вибрати мої дві найулюбленіші ліги, то це Англія та Іспанія.

– Чому ви не поїхали до Німеччини, щоб заповнити пробіл і пограти в усіх п’ятьох найкращих чемпіонатах Європи? – Це життя. Я майже поїхав туди в 2010 році до Шальке, але щось не склалося. Було б добре, якби поїхав.

– Ви погоджуєтеся, що час великих за розмірами та високих нападників вже пройшов?

– Я не думаю, що час пройшов. Можна завжди знайти баланс. Як звати того нападника з Польщі?

– Левандовський?

– Так, він не маленький . Він, напевно, 190 см на зріст. Є високі нападники, які вміють комбінувати. Якщо подивитись на минуле, то 15 років тому нападники також були габаритні. Якщо у вас є Тьєрі Анрі, він завжди буде одним з найкращих. Якби він виступав зараз, то він все одно би грав фантастично. Він був як атлет, високий атлет на футбольному полі.

– У нас в Україні є проблема з нападниками в національній збірній. Яку пораду ви можете дати для нас, щоб ми правильно  готували нападників? – Вам потрібно запитати Шевченка, він був найбільшою зіркою (сміється).

– Але ж він зараз тренує… – Так, він тренер. Дуже важко сказати. Футбол зараз як дуга (показує).  10-20 років може бути хороше покоління, потім 10-25 років покоління погане. Але це нормально. В дев’яностих роках, в 1994 році Норвегія була учасником чемпіонату світу і також в 1998. І в 1998 році ми перемогли Бразилію в останній грі на груповому етапі. Норвегія була дуже сильною. Зараз все навпаки. Іноді це важко, іноді є якісь талановиті гравці і вони усі збираються в один час і тоді ми маємо добре покоління. Напевно, зараз погані часи. Можливо, через 5 років у вас буде 2-3 топ-нападники. Важко сказати. Я думаю, що це просто питання збігу обставин.

– Ви виступали за легендарну Валенсію, яка грала у фіналі Ліги Чемпіонів? Яким був секрет цієї команди? – Всі гравці доповнювали один одного. І у нас була дуже сильна команда фізично. Не просто фізична сила. Ми були командою, яка бігала найбільше в Європі. Всі гравці дуже багато бігали і працювали дуже важко. Я думаю, в нас не було таких зірок, як в Реалі, але в нас були фантастичні футбольні гравці і ми бігали більше всіх, більше всіх опонентів. І я думаю, що саме це було секретом. Гарна команда, але перш за все дуже працьовита. Ви можете побачити, що у півфіналі, крайні ліві та праві захисники бігали вперед-назад постійно протягом матчу. І в кінці гри опоненти не могли зупинити їх. Це фантасти бути частиною Валенсії.

– Найкращий гравець, з яким ви колись грали? – Тотті. Франческо Тотті. Він міг зробити все: міг забити лівою, правою ногою, зовнішнім та внутрішнім боком. Він чудово бачив поле. Він був неперевершений. Грав атакувального півзахисника, а не нападника, але забивав 25-30 голів щосезону. Це було фантастично.

– У Франції ви грали з Жуніньйо. Знаєте його секрет, як виконувати штрафні? – Ні. Він особливий. Але у нього дуже маленька ніжка. 36-37-й розмір. Це дуже маленька ніжка. У мене, наприклад, 46-й. І це нормально. Якщо в тебе маленька нога, то в тебе з’являється особливий контакт з м’ячем. Вважаю, що в цьому і є маленький секрет, а решта – талант.

– Ви грали за Вест Гем у Чемпіоншипі. Ця ліга вважається однією з найжорстіших… – Це було дуже важко. Велика фізична напруга. Мені це не подобалось.

– Той період не був для таким яскравим, як у Валенсіїї… – Я не люблю той момент. Я був радий закінчити кар’єру після того сезону. Краще я буду робити щось інше.

– Ви знаєте якихось сучасних українських гравців? – Небагатьох. Останні 3 роки я не маю багато часу, щоб дивитись футбол. Тому що я дуже багато працюю над собою. Я повністю зосереджений на своєму розвитку, як актор. Шукаю натхнення та відвідаю майстер-класи. Іноді, я дивлюсь Чемпіонат Норвегії, залюбки можу подивитись матчі Барселони з Реалом, а також Чемпіонат Світу. На інше у мене немає часу.

– Якби у вас була можливість випити чашку чаю з будь-якою людиною на планеті. Хто б це був? – Обама. Тому що він історик, а також перший чорношкірий президент в Історії США. Але посунемо це в бік. Він дуже цікава та розумна людина. Він один з найкращих спікерів у світі. Він дуже сильно надихає. Якби я випив чашку чаю з ним – я би чогось навчився.

– А якщо брати світ спорту?

– Роджер Федерер. Тому що він виграв все. Але все рівно зберігає мотивацію вигравати далі. Він стільки років зберігає натхнення і емоції від перемог. Він міг закінчити 10 років тому, і залишитись одним з найкращих в історії, але зараз він став старшим і все одно зберіг  натхнення і здобув все, що можна.

– Ми побачимо вас у фільмі на стадіоні? – Дуже високі шанси. Адже ми розпочнемо знімати навесні, у квітні-травні, вже буде спекотно і це добре.

– Національна Збірна України та Динамо грають всі матчі на цьому стадіоні, можливо, що ми побачимо вас на цих матчах? – Обов’язково. Якщо зможу потрапити на матч, то приїду.

– Найбільш божевільна річ, яку ви бачили у вашій кар’єрі? – Дербі Фенербахче – Бешикташ. Це просто божевілля. Але ми виграли той матч.

– Ви хвилювались за власне життя? – Ні, але напруга відчувалась дуже сильно. Ми виграли 4:3. А Матч йшов так: 1:0 Фенербахче, 1:1, 1:2 Бешикташ, 2:2, 3:2 на користь Фенербахче, 3:3, наш кіпер отримав червону картку. Нас було 10 на полі і ми виграли 4:3. Це було божевільно. Турки кажуть, що це була найкраща гра у Туреччині за останні 40 років. Це фантастичний досвід – побачити та розділити всю цю атмосферу.