Не називайте його по-батькові. Душевне інтерв’ю Віктора Скрипника

Головний тренер луганської Зорі Віктор Скрипник у дуже відвертому інтерв’ю для ПРОФУТБОЛУ.

Автор Володимир Звєров

Анатолійович звучить як панібратство. А от тренер – це вже більш поважно. Я не звик, щоб до мене звертались по-батькові. Я – Віктор Скрипник. А не Віктор Анатолійович. Це я у Вікіпедії чи в документах.

В мене був шанс повернутися в Україну ще за пів року до Зорі. Завжди переживав, чому мене не хочуть запросити в Україну попрацювати. Боявся впустити шанс. Потім з’явилася Зоря. Цю команду я знаю, тому що вона грала з Гертою і Лейпцигом. Ну і Юрій Миколайович, звісно. Знаю його особисто, грав з ним. Поїхав у Київ, поговорив з президентом. Він сказав, мовляв, я професіонал і більше знаю про цю справу. Побажав успіхів, якщо треба допомога – телефонуйте. Ось моя розмова з президентом, який справді вболіває за команду, хоче, щоб вона розвивалася. Амбіції клубу мені підходять. Просто прийти потренувати і піти – неправильно.

Був один випадок. Прийшов вболівальник, зробив ставки. Усі вгадав. А ми програли Інгольштадту – на 94-й хвилині нам забили з пенальті, і ми програли. А він на рахунок поставив. І все вгадав. Але на Вердер поставив 0:0…І ми програли. Каже, що витратив 5 євро, а міг виграти 74 тисячі. Через якийсь там пенальті не зміг отримати цю суму.

В мене такий стан душі… Пам’ятаю свої 30, 40 років. Здається, що я таким і залишився. Так само і в футбол хочу пограти, пожартувати, відчути азарт, який дає футбол. Ця пристрасть. Коли сниться футбол – це завжди велике поле. Такі ж сни бачу, як і в 20 чи 30 років.

Читайте також: Динамо – Маріуполь. Про холод, уболівальників та збірну